Креативщиків сприймають як «міських божевільних»: чому не треба працювати на держпроектах безкоштовно

У креативно-маркетинговому сегменті Facebook, напевно, не минає і місяця, щоб не трапився скандал із приводу якогось нового продукту, який побачив світ. А якщо цей продукт створено в рамках державного проекту (або в його основі лежить патріотичний мотив), кількість експертів збільшується в рази.

Тому, коли Андрій Федорів опублікував на своїй сторінці перші ілюстрації масштабного проекту «МандруйУкраїною», створеного для Державного агентства з розвитку туризму, стало зрозуміло, що попереду на нас чекає «дуже цікава дискусія».

У креативній індустрії я працюю вже понад 20 років. За цей час ми з моєю командою SEVENTEAM (екс-Studio7) розробили багато проектів із соціальною складовою для українських та глобальних брендів.

2007 року нам пощастило розробляти кампанію Ukraine. For Snowlovers, яка просувала можливості зимового туризму в Україні для закордонного споживача. Саме тому я маю власну професійну думку щодо роботи, яку надає Держагентство.

Але я ще маю правило публічно не обговорювати твори колег по цеху. Це не має сенсу, якщо ти не ознайомився з брифом і не розумієш складових поставленого завдання. Більше того, я вважаю, що будь-який продукт за належного фінансування та правильного підходу можна зробити успішним проектом. Але в даному випадку я хотів би поговорити не про якість дизайну, а про бізнес, про економіку процесу, про взаємну відповідальність сторін за результат.

Коли я дізнався, що цей проект Міністерство культури замовило у Fedoriv Agency (насправді не замовляло), дуже зрадів. Мені здалося, що в Україні народився свій умовний Артемій Лебедєв, який навчить державну машину головному: креатив та дизайн — це бізнес. Це дорого. Креатив формує додану вартість. Це не витрати, а усвідомлена інвестиція, і за це треба платити.

Згодом я поспілкувався з одним із співавторів проекту, керівником туристичного об'єднання Visit Ukraine Антоном Тараненком. Я дізнався, що проект знову провели із нульовим бюджетом, тобто безкоштовно. Звісно, ​​ухвалювати рішення, за яку суму робити роботу, — право кожного. І для конкретної людини чи окремої компанії це, напевно, нормально. Але такий підхід дуже шкодить цілій промисловості.

Давайте розберемо, чому погано працювати безкоштовно для державних проектів, які мають бюджет.

1. Порушується проектний баланс замовник – підрядник. Якщо замовник не платить за проект, то його мета перетворюється на мету підрядника. І тут вона, зазвичай, радикально відрізняється. На статуетках рекламних фестивалів ще жоден комерційний бренд бізнесу не збудував. Якщо це не креативна агенція.
2. Це стимулює корупцію знижує цінність роботи креативів. Державні програми добре фінансуються із держбюджету. На проекти наймають слабких підрядників, стверджують нечувані кошториси, а в результаті чиновники «пиляють» гроші всередині. Креативників вони сприймають як міських божевільних, котрі малюють сайтики та логотипчики. Цінність їх сприймають слабо. А потім пишаються цим фактом у своїх кейсах, наголошуючи: «Бюджет 0,00 грн».
3. Відсутність договірних зобов'язань знижує рівень відповідальності сторін за результат. Якщо замовник не наймає підрядника на роботу офіційно, не пов'язує його контрактом із зобов'язаннями та фінансовими санкціями, ніхто не несе відповідальності за результат. Як тільки цілі проекту почнуть відрізнятись від тих, що замовник заявляв на початку, у підрядника пропаде мотивація робити роботу якісно. Він навіть може вийти із проекту взагалі, не розуміючи, навіщо йому реалізовувати чужі цілі. Замовник теж перестає цікавитись якістю проекту, бо він його не купував. Цінність праці підрядника йому нульова. В результаті на нас чекає повне фіаско.

Але у кожному правилі обов'язково є винятки. У державних та культурних сферах є проекти, які можуть і мають підтримуватись креативною індустрією на волонтерських засадах. Це музеї, частково театри, незалежна музика та книги, арт-проекти, унікальні особистості та історичні події. Це ті проекти, які, можливо, і фінансуються з державного бюджету, але зовсім не в тих обсягах, які необхідні для збереження та розповсюдження знань.

Тому давайте «продавати слоника», а не виконувати за державних людей їхню роботу ціною благополуччя наших сімей та наших компаній. Чиновник має нарешті почати поважати працю креативів. Але без поваги самих креативів до своєї роботи цього не станеться. Іншого шляху до цивілізованих відносин у бізнесі немає.